Жабокрич - родове походження

Владислав Городецький походив із старовинного польського шляхетного роду з Поділля, що згодом підтверджено й російськими дворянськими правами 1824 р. в Подільській губернії. Його родині належало з 1780-х pp. село Жабокрич на Брацлавщині, відоме з джерел від 1598 р. як власність панів Жабокрицьких. Як і всі старі осади в краї, Жабокрич часто потерпав од нескінченних заворушень: 3 жовтня 1737 p., наприклад, маєток пограбували гайдамаки.

zhabokrich

А ще є свідчення, що Городецькі походили від кримських татар, і далеким предком цього роду є мстиславський татарин Мангут. Близько 1500 р. йому належало село Городець у Мстиславському воєводстві. Ці кримські заходні були в ті часи зовсім не винятковим чи випадковим явищем. Чимало кримських татар осіло і в Україні, і в Литві. У того ж Мангута були сини на ймення Айдар і Лєцко, в останнього син — також Айдар, а в цього Айдара — син Сулеймап, в Сулеймана — Сєйць. Оцей останній, успадкувавши 1625 р. село Городець, став уже писатися Городецьким. Та вважається, що навіть Юзеф Городецький, син Анджея і Ганни, «в 1772 р. товариш в полку легким дивізії булави польней військ литовських і барський конфедерат, напевно ще був мусульманином», а вже його нащадки — християнами-римо-католиками.

Через відомі тонкощі геральдичної й родовідної наук важко стверджувати чи заперечувати такі речі, проте до уваги взяти варто.

Прадід архітектора Городецького, жабокрицький поміщик Ян Ігнаци Городецький мав троє дітей: старшого сина Олександра Віктора, дочку Ганну Філіпіну та молодшого сина Юстініаііа.

Ганна Філіпіна 1825 р. взяла шлюб з офіцером російської армії Борисом Петровичем Мартиновим, певно, старшим за віком,- було ж бо йому тоді 44 роки.

У повстанні, яке спалахнуло в Польщі 1830 p., разом з іншими подільськими поміщиками-поляками взяли участь брати Олександр та Юстініан Городецькі. Повстання 1831 р. царат придушив, а Юстініан — прапорщик російської армії — був позбавлений усіх прав і засланий до Сибіру як «політичний злочинець»- Тоді як Олександр, за добровільну явку з повинною, дістав прощення.

Наступного, 1832 р., в родині сталися дві події: помер Ян Ігнаци Городецький, а Борис Мартинов одержав чин генерал-майора.

За вироком влади від 28 березня 1833 p., жабокрицький маєток мав бути поділений між спадкоємцями натроє — з вилученням долі «заколотника» Юстініана на користь казни. Олександр Городецький, знайшовши в архіві покійного батька заповіт, за яким молодшому Юстіиіану вже дісталося сто тисяч злотих v спадок, звернувся до київського військового, подільського і волинського генерал-губернатора графа О. Д. Гур’єва з прошенієм: мовляв, оскільки брат вже одержав свою частку готівкою, то масмок слід розділити не натроє, а надвоє між ним, Олександром, і сестрою його генерал-майоршею Мартиновою, тож прохав не вилучати третину на користь казни.

Маєток складався з села Жабокрич, яке прилучалося до містечка Торкова, та присілків Войцехівка і Майданок. Кількість селян 1841 р. становила: чоловічої статі 369, жіночої — 374, а землі було 2007 десятин 2008 кв. сажнів, тобто, 2188 га.

Справа про розділ маєтку на три частини була вирішена лише 1 грудня 1843 р. Олександр Городецький відмовився брати участь у роботі ліквідаційної комісії, вважаючи рішення про розподіл несправедливим.

Врешті-решт, маєток поділили у такий роб: краща, вигідніша частина землі з Войцехівкою відійшла до казни (як частка майна Юстіпіаиа), Філіпіні виділили землі з більшою частиною Жабокрича, а братові Олександру дісталося село Майдан і менша частина Жабокрича

Нині все це входить до одного великого села Торків.

Минав час, і вже підросли троє сипів архітекторового діда — Олександра Городецького: Владислав, Щенсний та Артюр.

Батько майбутнього архітектора Владислав (старший) одержав освіту в дуже почесному на все тодішнє Поділля навчальному закладі — Немирівській гімназії, заснованій тамтешнім поміщиком, меценатом, графом Болеславом Потоцьким у 1838 р. По закінченні гімназичного курсу Владислав склав іспит і вступив до російського війська — в Ольгопольський уланський полк унтер-офіцером. Брав участь у походах і боях, або, як тоді казали, «в ділі» проти турок — від 25 червня 1853 по 30 серпня 1854 pp., а за відзнаку в «ділі» при Ольтініце 23 жовтня 1853 р. одержав у числі інших нижчих чинів 1 рубль сріблом. Ще він мав бронзову медаль на Андріївській стрічці па згадку 1853-1856 pp., тобто про Кримську війну. А втім, служив недовго, хворів. Вийшовши у відставку без чипу 6 лютого 1858 p., повернувся в маєток та був обраний дворянством Брацлавського повіту попечителем сільських хлібних запасних магазинів без сплати винагороди (були й такі досить необтяжливі посади для молодих та не дуже заможних дворян). Успадкований маєток у Жабокричі був поділений на три частини нарівно між трьома братами: Владиславом, Щенсним та Артюром. Селян тоді тут налічувалося 424 душі.

Невдовзі В. Городецький взяв шлюб з Леопольдіною Ґлюзинською, дочкою поміщика Юзефа Ґлюзинського із сусіднього з Торковим села Шолудьки.